У проєкті «Кіно по-дорослому» на телеканалі D1 обговорили два фільми, у яких йдеться про маніпуляцію із суспільною свідомістю. Це нещодавня прем’єра «Не дивіться вгору», де людство не хотіло вірити в комету, а вона взяла й прилетіла, та старий, але не менш актуальний фільм «Хвіст крутить собакою», де йдеться про вигадану війну на тлі сексуального скандалу за участю президента США.

Про те, як відбуваються такі маніпуляції, говорили з директоркою Дніпровського центру соціальних досліджень Анною Колохіною.

«Ми побачили, який арсенал методів, впливу використовується під час американських виборчих кампаній. Їх багато, вони дуже затратні за коштами, за зусиллями, працюють великі команди. У нас ситуація навпаки: головним методом є власне штучне накручування рейтингів, бо це умовно найдешевша технологія, яка не вимагає підготовчої роботи, залучення великої кількості професіоналів – піарників, журналістів, маркетологів тощо. Власне маніпулювання цифрами на сьогодні є найголовнішою технологією будь-якого виборчого штабу», – зазначила Анна Колохіна.

Якщо суспільно корисна або зовсім некорисна інформація виходить знизу, то потребує значних зусиль для потрапляння у широкі маси. Як тільки інформація потрапляє до можновладців і включаються зовсім інші важелі, як-то робота зі ЗМІ, коли долучаються не тільки комунікаційники, а й спікери – лідери суспільної думки або ті самі політики, то ця інформація отримує зовсім іншу вагу.

У фільмі «Не дивіться вгору» комета – це явна аналогія із COVID-19, хоча автори й планували, що це буде алегорія до глобального потепління. Багато хто не вірить у COVID-19, як у фільмі не вірять у комету.

«І це нормальна реакція людей. Для кожної людини має пройти певний час для того, щоб сприйняти або не сприйняти певну інформацію. Що стосується COVID-19, це було щось незнайоме. Спочатку не зовсім зрозумілою була і реакція з боку влади, і позиція міжнародних структур. Спочатку був провал в інформаційній політиці», – зауважила Анна Колохіна.

У країнах із більшим рівнем довіри до влади всі заходи сприймалися позитивніше: карантин, щеплення тощо. Тобто коли є більш довірчі відносини. Але ж такі довірчі відносини будувалися не під час ковідної історії, а задовго до неї.

Яскравий приклад – Данія. Це держава, де найвищі податки, але де кожен громадянин розуміє, що сплачуючи їх він може повністю розраховувати на систему охорони здоров’я, освіту, соцзахист. Тобто люди розуміють, що якщо щось трапиться – захист буде.

Інша ситуація – наша країна, де, обираючи владу, її підтримують 73%, або 56% у випадку попереднього президента, а вже за рік-півтора рейтинги падають і суспільство каже, що країна рухається у неправильному напрямку. А коли в суспільства немає довіри до влади, дуже важко сприймати ту чи іншу інформацію.

Детальніше – у відео: