Народная инициатива: международный опыт

Друк

imageПредставительная демократия может стать не единственной формой демократии для Украины. Еще 29 августа Владимир Зеленский подал в Раду законопроект «О внесении изменений в статью 93 Конституции (относительно законодательной инициативы народа)» №1015 с предложением предоставить право законодательной инициативы гражданам. И в то время как для Украины возможность для граждан предлагать законодательные акты может стать новым явлением, во многих странах прямая демократия работает еще с XIX века. ОПОРА подготовила сравнение того, как работает принцип прямой демократии в различных странах мира (далее – УКР.).

Швейцарія

Один із найдавніших та найвідоміших прикладів прямої демократії – Швейцарська модель.

Система прямої законодавчої ініціативи або народної ініціативи вперше була прописана в Швейцарській Федеральній Конституції у 1891 році. З 2000 року вона була замінена Новою Конституцією, яка визначає сучасні механізми подання так званої «popular initiative», популярної (народної) ініціативи. Згідно з Конституцією, федеральна популярна ініціатива складається із запиту, який підтримали сто тисяч громадян Швейцарії, що мають право голосу, з метою внесення, вилучення або зміни певних статей Федеральної Конституції. Так, громадяни можуть протягом 18 місяців після офіційного опублікування їхньої ініціативи вимагати повного перегляду Конституції. Рішення про прийняття пропозицій, поданих народною ініціативою, приймається на референдумі.

У статтях 140 та 141 Федеральної Конституції референдуми поділяються на обов’язковий та факультативний, залежно від питання. Обов’язковий референдум може відбуватися як за ініціативи держави (коли необхідно здійснити перегляд Федеральної Конституції, вступ до національних спільнот або прийняти невідкладний Закон), так і за ініціативи громадян. Обов’язковими для голосування народу визначені питання народної ініціативи щодо загального перегляду Федеральної Конституції; часткового перегляду Федеральної Конституції у формі загальної пропозиції, відхиленої Федеральними зборами; питання необхідності загального перегляду Конституції, якщо між двома Палатами (Національною радою та Радою кантонів) є розбіжності. Проведення факультативного референдуму можливе лише за ініціативи виборців або кантонів. На факультативний референдум можуть бути винесені наступні питання: федеральні закони та постанови, міжнародні договори.

Що потрібно для подання популярної ініціативи на федеральному рівні? Ця процедура детально прописана на державному сайті Служби Конфедерації, кантонів і комун:

1.    Створити ініціативний комітет, що складається від 7 до 27 осіб, які мають право голосу на федеральному рівні.

2.    Комітет повинен скласти текст ініціативи державною мовою.

3.    Пропозиція подається до Федеральної канцелярії, де перекладається на інші офіційні мови.

4.    Комітет надає Федеральній канцелярії типовий список підписів.

5.    Федеральна канцелярія перевіряє відповідність підписних списків юридичним вимогам.

6.    Рішення Федеральної канцелярії публікується у Федеральному віснику, з цього дня комітет має 18 місяців, щоб зібрати не менше 100 тисяч підписів, затвердити їх громадами та подати у Федеральну канцелярію. Оскільки деякі підписи зазвичай є недійсними, доцільно зібрати понад 100 тисяч.

7.    Народну ініціативу можна поставити на голосування, якщо Федеральна канцелярія підтвердить достовірність 100 тисяч підписів. Далі Федеральні збори та парламент роблять висновки щодо ініціативи і затверджують дату референдуму.

_**Хто може **підписати народну ініціативу та як відбувається перевірка підписів?_

Згідно зі Швейцарською Конституцією, право підпису народної ініціативи має кожен швейцарець, який має право голосу, включаючи громадян Швейцарії, які проживають за кордоном. Швейцарці, які проживають за кордоном, можуть підписати народні ініціативи, якщо їм не менше 18 років та вони зареєстровані в посольстві країни, де вони проживають.

Процедура збору підписів має певні особливості. Наприклад, важливо, щоб кожен аркуш у списку містив лише підписи виборців з однієї комуни, оскільки, перш за все, комуни перевіряють і підтверджують підписи. Якщо певні формальні вимоги не будуть виконані, підписи будуть вважатися недійсними. Підписи перевіряються двома органами — комунами та Федеральною канцелярією.

Комуни перевіряють, чи є підписи дійсними. Вони перевіряють, чи особи, що підписали ініціативу, зареєстровані у списку виборців і чи немає повторного підпису ініціативи однією особою (кратне голосування). На сайті Швейцарської Конфедерації оприлюднено брошуру “Атестація голосування”, що містить основний перелік вимог щодо підписів, щоб вони були визнані дійсними, а також детально окреслює процедури перевірки. До основних вимог для визнання дійсності підпису входить заповнений прописом особисто мешканцем рядок у листі підписів за ініціативу (доступний для завантаження на сайті Конфедерації): прописом вказані ім’я та прізвище, поставлений підпис. Дата народження та адреса виборця може бути надрукована. Необхідність вказувати ім’я та прізвище в підписному списку на підтримку ініціативи прописом була встановлена відносно нещодавно (згідно з поправками до Bundesgesetz über die politischen Rechte (Федерального закону про політичні права) від 26 вересня 2014 року (набули чинності 1 листопада 2015 року).

_Перелік **умов для визнання підпису недійсним **міститься також в брошурі “Атестація голосування”_:

Загальнодержавні єдині, прийняті у Швейцарії, скорочення:

a. нечитабельне;

b. не ідентифікується;

c. підписано кілька разів;

d. підписано тією ж особою;

e. прізвище і/або ім’я і/або підпис написані не власноручно;

f. не включений в реєстр виборців – прохання точніше обґрунтувати причину;

f1. не має громадянства Швейцарії;

f2. неповнолітній;

f3. вже не проживає на території громади / вибув;

f4. помер;

f5. через деменцію перебуває під повним опікунством;

f6. особа, яка підписалася, не мала тоді у Вашій громаді права голосу, незважаючи на передане посвідчення про громадянство (приклад: особа, яка перебуває тимчасово протягом

тижня);

g. відсутній власноручний підпис;

h. неправильна дата народження;

i. підпис був викреслений вже при подачі списку в громаду.

Федеральна канцелярія перевіряє, чи підписи відповідають вимогам законодавства (тобто, фактично, перевіряє кількість підписів після перевірки якості підписів комунами та визначає, чи співпадає їх кількість із конституційною нормою, 100 тис.).

Після того як народна ініціатива була затверджена Федеральною канцелярією, вона передається до Парламенту, який має 18 місяців, щоб вирішити, чи дійсна ініціатива і чи рекомендуватиме Парламент народу та кантонам прийняти або відхилити ініціативу.

Якщо Федеральна рада висуває пряму чи непряму зустрічну пропозицію, Парламент має 12 місяців (замість 18 місяців) для прийняття рішення про ініціативу та пряму чи опосередковану контрпропозицію.

Отже, враховуючи багатоетапність процедур, між поданою ініціативою та народним голосуванням може пройти до декількох років. Федеральні збори, що визначають якість самої ініціативи, можуть оголосити її повністю чи частково недійсною через невідповідність обов’язковим положенням міжнародного права. Якщо ініціатива схвалена Федеральними зборами, останні готують її перегляд і передають на голосування народові. У разі прийняття ініціативи народом, Федеральні збори розробляють на її основі відповідний проєкт та знов передають його на розгляд народу. Остаточні результати голосування щодо змін у Конституції встановлюються швейцарським урядом – Федеральною радою, а нова чи частково змінена Конституція одразу набуває чинності.

Швейцарія – федералістична держава та має федеральні, кантональні та комунальні закони. А, отже, і популярну ініціативу можна подати на федеральному, кантональному рівні, або на рівні комуни.

Федеральні ініціативи можуть лише пропонувати зміни до Федеральної Конституції, у той час як кантональні та комунальні дозволяють громадянам ініціювати власну законодавчу ініціативу або запропонувати правки до певних законів. Процедура подання відповідних ініціатив залежить від законодавчого регулювання на рівні кантону і не прописана в Конституції. Кількість підписів, що необхідна для проведення референдуму в кожному з 26 кантонів, різна. Так, наприклад, у кантоні Санкт-Галлен для винесення народної ініціативи на голосування потрібно 8 тисяч підписів, у кантоні Вале – 6 тисяч, а кантон Берн встановлює бар’єр у 30 тисяч підписів.

З 2000-х років у Швейцарії помітна значна активізація використання інструменту народної ініціативи. Так, згідно зі списком ініціатив, понад 75 ініціатив розглянуті з 2000 року, а в черзі близько двох десятків. Це більше, ніж усі ініціативи за 1980-ті роки, після того як були започатковані в 1891 р. Через це Швейцарію іноді називають одним зі світових лідерів у застосуванні інструментів прямої демократії, адже швейцарці беруть участь в голосуваннях по два, три, а то й чотири рази на рік.

Тематика референдумів за народною ініціативою доволі різниться: від швидкості машин на дорогах до важливих міжнародних рішень. І думка швейцарців не завжди грає на користь міжнародному становищу країни. Так, наприклад, голосування за народну ініціативу за заборону будівництва мінаретів на мечетях втягнуло Швейцарію у міжнародних скандал. У 2009 році народом Швейцарії було підтримано поправку до Конституції, згідно з якою заборонено будівництво мінаретів. Тільки три з половиною кантонів Швейцарії проголосувало проти. Рішення викликало гостру реакцію ООН та релігійних організацій: Рада ООН прийняла резолюцію, що засуджує «наклеп на релігію» та включає посилання на «ісламофобські» заборони на будівництво нових мінаретів на мечетях. Відповідна заборона також згадувалась під час Генеральної Асамблеї ООН у 2010 році. Із резонансних референдумів також відомі референдум за так зване правило «fat cat» (дослівно – жирної кішки) у 2013 році, коли швейцарці надали акціонерам національних компаній щорічно обов’язковий голос щодо оплати праці виконавців. Також швейцарці вирішили зменшити кількість новоприбулих іноземців у 2014 році, незважаючи на попередження компаній про шкоду економіці.

Незважаючи на доволі прогресивну дію такого інструменту громадянської участі, є і контраргументи щодо неефективності таких ініціатив. По-перше, до недоліків «народної ініціативи» експерти зараховують значне уповільнення законодавчих процедур. Тому швидкі реформи в Швейцарії фактично стають неможливими, адже мають пройти кількаетапний процес затвердження народом та владними органами. По-друге, сам термін «народна ініціатива» передбачає, що ініціатором законодавчого акта чи правок є народ, проте, як показують останні дослідження, участь безпосередньо швейцарців у ініціюванні та голосуванні не завжди активна. Доволі часто ініціаторами народних ініціатив стають політичні партії, використовуючи цей інструмент для само піару. До того ж, ініціативні комітети самих громадян нерідко не мають тих ресурсів для просування, які доступні політичним партіям. Згідно зі статистичними даними, з 2000-х років  політики та політичні партії подають майже вдвічі більше ініціатив.

Окремою проблемою може стати явка. В останні роки у повідомленнях в швейцарських ЗМІ частіше з’являються згадки, що багато швейцарців скаржаться щодо високої кількості референдумів, які проводяться кожні три місяці. Вони також вважають їх затратними. Конституція та законодавство на рівні комун передбачає, що для розгляду ініціативи мінімальна участь повинна бути вище 40% виборців. І, хоча у всьому світі в останні десятиліття знижується явка виборців, дані щодо явки в Швейцарії доводять те, що рівень участі у референдумах в Швейцарії залишається одним з найнижчих і майже ніколи не перевищує 50%. Експерти, що вивчають громадянську участь, пов’язують це з частотою і складністю. Викликом є і участь молоді, яка, згідно з останніми дослідженнями, є також низькою. Опитування ілюструють, що причиною цього стає «складна мова» та відсутність мотивації у молоді занурюватись у політичні процеси. Щоб вирішити цю проблему в країні діє ініціатива Easyvote, що покликана мотивувати молодь брати участь у виборах шляхом простого пояснення процедур та анонсування референдумів.

Сполучені Штати Америки

У США ніколи не було загальнонаціональної ініціативи чи референдуму, однак у більшості штатів виборці мають право запропонувати в порядку народної законодавчої ініціативи проєкт нормативно-правового акта з будь-якого питання, що відноситься до компетенції штату. Система подання ініціативи, кількість підписів та процедура затвердження різниться залежно від законодавства в межах окремого штату.

Сучасні правила народної ініціативи та референдуму в США зародилися у штаті Орегон в 1902 році. Система надання прав людям пропонувати нові закони або змінювати Конституцію штату Орегон шляхом проведення голосування на виборах стала національно відомою як «Система Орегону». Згідно з 4 статтею Конституції штату Орегон, мешканці штату мають право пропонувати закони або внесення змін до Конституції та приймати або відхиляти їх на виборах незалежно від Законодавчих зборів.

Ініціатори петицій мають до 23 місяців, щоб виконати всі кроки, необхідні для подання ініціативи на голосування. Щоб розпочати процес, потрібно зібрати щонайменше 1 000 дійсних підписів під петицією, що містить текст запропонованого закону. Коли ця пропозиція подана, вона передається Генеральному прокурору, який має 60 днів для підготовки виборчого бюлетеня. Будь-хто може оскаржити виборчий бюлетень генерального прокурора до Верховного суду штату. Після того, як виборчий бюлетень затверджено, ініціатори можуть розпочати збір підписів. Пропозиція може полягати в зміні конституції або прийнятті нормативно-правового акта. Синя книга Орегону передбачає різну кількість підписів, необхідних для ініціації відповідних змін. Необхідна кількість визначається фіксованим відсотком від загальної кількості голосів, поданих за всіх кандидатів на посаду губернатора на останніх виборах. Так, ініціативи щодо прийняття законодавчих актів потребують 6%, або 88 184 підписи. А ініціативи щодо змін до Конституції ­- 8%, або 117 578 підписів.

Процедура перевірки підписів на прикладі штату Орегон

У штаті Орегон мешканці можуть змінити законодавство \ запропонувати свій акт як у межах штату, так і на рівні округів, районів, міст. Залежно від рівня законодавчого акта, до якого пропонуються зміни, визначаються процедури збору та перевірки підписів.

**Зміни або пропозиція законодавства в межах штату**

У межах законодавства для запуску процесу розгляду ініціативи ініціаторам акта пропонується зібрати та подати необхідну кількість підписів, після чого ініціатива чи референдум виноситься на голосування, щоб виборці її прийняли чи відхилили. У межах штату Орегон визначаються так звані “chief petitioners”, тобто головні ініціатори, які мають зібрати 1 000 підписів та подати у місцевий Відділ виборів (Elections Division). Після цього Відділ виборів передає текст передбачуваної петиції Генеральному прокурору, який має неупереджено викласти основну суть петиції та її головний ефект у виборчому бюлетені.

Обов’язки “chief petitioners”:

  • Підписання та подання заяви для надання необхідної інформації для всіх головних ініціаторів.
  • Створення петиційної комісії.
  • Навчання та моніторинг законодавчих актів, запропонованих форм ініціативи.
  • Збір підписів.
  • Подання підписів.

Кожен, хто діє індивідуально або від імені організації, може спонсорувати ініціативу чи петицію на референдумі як головний ініціатор.

Ініціатива чи референдум можуть мати до трьох головних ініціаторів. Принаймні 1 головний заявник повинен залишатися протягом усього процесу. До затвердження виборів чиновник може бути доданий до 3 заявників, які затверджують обкладинку та підписний лист. Петиція повинна бути повторно подана, якщо всі вихідні головні прохачі подають у відставку.

Головні ініціатори можуть розпочати збір підписів, коли процес складання виборчого бюлетеня завершиться та вони отримають письмове схвалення розповсюдження та ознайомляться з основними регуляціями, що регламентують збір підписів, а також обов’язками так званих “циркуляторів” — осіб, що збирають підписи для народних ініціатив. Щоб забезпечити відповідність вимогам, головні ініціатори повинні навчати циркуляторів та стежити за їх діяльністю.

Кожен розповсюджувач петиції (циркулятор) повинен:

  • Особисто засвідчувати всі зібрані підписи, і не слід збирати додаткові підписи на листках петицій після підписання та датування сертифікації розповсюджувача (процес сертифікації підписів розповсюджувачем петиції: розповсюджувач петиції повинен підписати петицію та підтвердити, що циркулятор особисто був свідком усіх підписів під петицією і що кожен підпис — це підпис особи, чиє ім’я зазначено або був зроблений уповноваженим підписувачем у присутності та за вказівкою виборця).
  • Здійснювати сертифікацію підписів, підписавши лист народної ініціативи із зібраними підписами із вказанням свого ім’я та прізвища.
  • Вказувати дату підписання сертифікації.
  • Якщо після підписання та датування сертифікації циркулятора збираються додаткові підписи, розповсюджувач повинен повторно підписати та повторно затвердити лист.

Протизаконним вважається:

  • Поширити підписний лист, що містить помилковий підпис.
  • Давати хибну інформацію кожному, хто підписує петицію або вимагає інформацію про неї.
  • Збирати підписи з осіб, що не мают права голосу.
  • Пропонувати іншій особі гроші чи що-небудь цінне, щоб підписати або не підписати петицію.
  • Продати або запропонувати продати підписні аркуші.
  • Змінювати будь-яку інформацію про підписувача, якщо підписник самостійно не засвідчує зміну після її внесення підписом.

Циркулятор може допомогти людині з інвалідністю, яка просить допомоги у заповненні імені, адреси та дати.

За збір підписів кожен розповсюджувач петиції отримує компенсацію, яка базується на кількості отриманих підписів. Кількість підписів, визначена на рівні штату: ініціативи щодо прийняття законодавчих актів потребують 6%, або 88 184 підписи. А ініціативи щодо змін до Конституції ­- 8%, або 117 578 підписів.

Порушення вимог щодо діяльності циркулятора може призвести до засудження, штрафу до 125 000 доларів США та/або позбавлення волі на строк до п’яти років, згідно з Державним законодавством штату Орегон 260.715.

Підписи повинні бути надані Виборчому відділу для перевірки не пізніше ніж за чотири місяці до дати чергових виборів. Відділ виборів виносить питання на голосування, якщо підтвердження підписів засвідчує, що петиція (ініціатива) зібрала необхідну кількість підписів.

**Зміни або пропозиція законодавства в межах місцевих адміністративно-територіальних одиниць**

На місцевому рівні народна ініціатива може бути використана у межах округів (county), міст або районів.

Таблиця відповідальних установ за проведення перевірки ініціатив та підписів на місцевому рівні

Ініціатива на рівні округу Офіційний відповідальний за вибори в окрузі (County elections official)
Міська ініціатива Офіційний відповідальний за вибори в місті (City elections official)
Районна ініціатива Відповідальний за вибори в окрузі, де розташований адміністративний округ відповідного району (County elections official of the county where the administrative office of the district is located​)

Для включення місцевої народної ініціативи в бюлетень головні ініціатори повинні подати формуляр SEL370 до місцевих посадових осіб, що відповідають за виборчий процес. Отримавши потенційну заявку на народну ініціативу, посадовець відповідальний за вибори, передає текст районному чи міському прокуророві для складання виборчого бюлетеня. Текст бюлетеня неупереджено підсумовує текст ініціативи та її головний ефект.

Головні ініціатори можуть розпочати збір підписів після затвердження тексту виборчого бюлетеня, коли вони отримали письмове схвалення для розповсюдження, і переглянули з розповсюджувачами законодавчі вимоги та вказівки щодо поширення ініціативної петиції.

Після збору необхідних підписів головний ініціатор подає їх до офіційного представника з виборів для перевірки. Посадова особа вносить питання до бюлетеня, якщо петиція містить необхідну кількість підписів.

Кількість дійсних підписів, необхідних для винесення ініціативи на голосування, базується на відсотках від загальної кількості голосів, поданих на останніх виборах:

Для окружної ініціативи — 6% від загальної кількості голосів, поданих у окрузі за голову адміністративно-територіальної одиниці.

Міська ініціатива — 15% зареєстрованих виборців у місті на момент подання народної ініціативи.

Для більшості районних ініціатив — 15% від загальної кількості голосів, поданих в районі, за голову адміністративно-територіальної одиниці.

Для інших місцевих ініціатив — 6% від загальної кількості голосів, поданих у окрузі, за голову адміністративно-територіальної одиниці.

Це стосується:

  • Порт Портленд. Столичний службовий округ, організований відповідно до переглянутого статуту штату Орегон, глава 268.
  • Шкільний округ, кількість якого перевищує 40 000 учнів.
  • Масовий транзитний округ у стандартній столичній статистичній зоні з чисельністю населення понад 400 000, за винятком масового транзитного округу, який стосується маршруту, розкладу або зміни тарифу.

**Процес винесення ініціативи на голосування (The Referral Process)**

Винесення ініціативи на голосування відбувається шляхом прийняття резолюції (referral), підготовленої керівним органом, щоб поставити питання на голосування для виборців.

Реферал (резолюція) подається у відповідну службу заявок. Державним органом управління є законодавчий орган. Тож резолюції подаються Державному секретарю штату Орегон.

Управлінським органом округу є окружний суд або окружна рада комісарів. Резолюції подаються до посадової особи, відповідальної за проведення виборів та управління виборчими законами на рівні округу, як правило, окружним клерком.

Органом управління міста є міська рада. Резолюції подаються до посадової особи, відповідальної за управління законами про вибори на рівні міста, як правило, до реєстратора міста чи адміністратора міста.

Районним керівним органом є районна рада директорів. Резолюції подаються до суду округу чи ради окружних уповноважених, районного правління чи іншого органу чи посадової особи, уповноважених призначити вибори округу.

Відповідальні органи перевіряють якість ініціатив та виносять їх на голосування, після чого, у разі позитивного результату, відбувається прийняття запропонованих актів/правок.

Сьогодні право народної ініціативи впроваджено у двадцяти одному штаті. Однією з головних різниць у процедурах є процес подання ініціативи. В Сполучених Штатах Америки є два типи ініціатив: пряма та непряма. Як випливає з назви, пряма ініціатива подається безпосередньо виборцями; непряма ініціатива повинна бути направлена до законодавчого органу, який вирішує, чи ініціювати голосування. Деякі штати використовують обидва типи ініціативи: Ута та Вашингтон. Більшість, дванадцять штатів, віддає перевагу прямому типу ініціатив. Вісім використовує механізм непрямої народної ініціативи.

Залежно від штату різниться і можливість подання ініціативи щодо затвердження законодавчого акта чи внесення змін до Конституції. Можливість ініціювати референдум щодо двох процедур є тільки в 14 штатах. Інші штати використовують народну ініціативу окремо для внесення правок чи окремо для ініціювання законопроєкту. Деталі щодо регулювань по кожному штату окремо присутні на мапі.

Громадяни подають ініціативи у багатьох напрямках, включаючи освіту, податки та використання наркотиків. Так, наприклад, 2016 рік ознаменувався в багатьох штатах як рік ініціатив щодо марихуани. У цей рік Каліфорнія, Невада та Массачусетс ухвалили заходи, що легалізують рекреаційне вживання марихуани, тоді як Флорида, Арканзас та Північна Дакота проголосували за дозвіл її вживання для медичних цілей.

У межах штатів, які дозволяють народні ініціативи, з 1904 р. було прийнято більше 1 000 народних ініціатив (із понад 2 000 запропонованих). Згідно з дослідженням Інституту ініціатив і референдумів, лідерами із використання народних ініціатив з 1904 по 2018 рік є Каліфорнія (379), Орегон (373), Колорадо (236), Північна Дакота (197) та Вашингтон (187).

Застосування інструменту народної ініціативи в Сполучених Штатах піддається критиці. Так, на думку дослідників, багато ініціатив просто не доходять до голосування. У Каліфорнії, згідно  з дослідженням політолога Дейва МакКуана, лише 26% усіх поданих ініціатив були винесені на голосування, і лише 8% поданих виборців прийняті. Інша критика полягає у тому, що конкуруючі ініціативи із суперечливими положеннями можуть створювати юридичні труднощі, коли обидві правки приймаються. Частина дослідників акцентує увагу і на тому, що народні ініціативи все частіше залежать від ресурсів: чим більше у “власника” ініціативи грошей на рекламу, тим більше вірогідність того, що вона буде прийнята. Адже у середнього класу не вистачає ресурсів на просування своїх ідей, тому звичайні громадяни нерідко витісняються бізнесменами та політиками.

Іншим ризиком об’єктивності є оплата праці збирачам підписів. Станом на 2019 рік 19 штатів (73%) дозволили проводити виплати збирачам підписів на основі кількості зібраних підписів. Сім (27%) заборонили виплати на основі кількості зібраних підписів. Мапа ілюструє стан законів про оплату за підпис у штатах. Як американські дослідники, так і політики зауважують на тому, що цей процес стимулює так зване “мисливство на голови” та нівелює цінності інформаційно-роз’яснювальної роботи. Наприклад, щоб позбутися відповідних правил, каліфорнійська республіканка Еван Лоу зареєструвала законопроєкт про заборону оплати за підпис під час ініціювання народної ініціативи.

Фінляндія

Досить нещодавно, а саме в 2012 році, були внесені зміни до Конституції Фінляндії щодо народної законодавчої ініціативи. Так, згідно зі статтею 53, для звернення до парламенту із законодавчою ініціативою потрібно 50 000 підписів (заяв на підтримку) громадян, які мають право голосу. Сама процедура досить детально регламентується Законом про народну законодавчу ініціативу Фінляндії.

Один або декілька громадян Фінляндії, які мають право голосу, можуть бути організаторами законодавчої ініціативи з єдиною умовою — потрібно обрати офіційного представника та заступника ініціативи (Розділ 3 Закону). Щодо самого тексту ініціативи, то є декілька умов (Розділ 4 Закону):

  • ініціатива має бути у вигляді законопроєкту або законодавчої пропозиції зі вказанням причин ініціативи;
  • ініціатива має мати назву, яка б описувала зміст;
  • ініціатива має бути датованою;
  • в ініціативу не мають входити різні питання;
  • ініціатива має бути написана фінською або шведською, або обома мовами.

На збір 50 000 підписів (заяв на підтримку) є 6 місяців. Самі ж підписи збираються або на папері, або в електронному вигляді. Форма, яка має використовуватись для збору паперових заяв, має бути затверджена Міністерством юстиції. Кожен громадянин, який бажає підписати ініціативу, має право отримати її текст, ім’я та контактні дані офіційного представника. Сам текст ініціативи не може бути змінений під час збору підписів (Розділ 5 Закону).

У 6 розділі закону прописано, як має виглядати заява на підтримку ініціативи. Заява має включати:

  1. Назву та дату ініціативи.
  2. Повне ім’я, дату та місце народження підписанта.
  3. Підтвердження того, що підписант є громадянином Фінляндії з правом голосу і те, що він підписує лише 1 раз.
  4. Дата заяви на підтримку.

Заяви на підтримку ініціативи мають збирати організатори ініціативи. В електронному вигляді заяви можуть збиратись лише через систему, яка була створена Міністерством юстиції Фінляндії, або через сертифіковану Фінським регулюючим управлінням з питань зв’язку (Ficora) (Розділи 7-8 закону).

Організатори ініціативи мають передати зібрані заяви на підтримку до Центру реєстрації населення для завірення цих заяв. У самому Центрі перевірку заяв почнуть робити лише після того, як буде зібрано мінімальну необхідну кількість заяв, саме через це організатори мають рахувати кількість заяв на підтримку, яку вони мають передати до Центру разом із заявою на завірення підписів. Перед передачею заяв до Центру, організатори мають домовитись з його представниками щодо передачі підписів, зібраних по електронній системі, для забезпечення захисту персональних даних заяви не можуть надсилатись у вигляді вкладень по електронній пошті. Розкриття даних про осіб, які підтримують ініціативу, відбувається лише після збору мінімальної потрібної кількості підписів та перевірки даних Центром (Розділ 12 закону).

Центр реєстрації населення перевіряє підписи порівнюючи їх з даними Інформаційної системи населення — заяви, зібрані по електронній системі, всі без винятку; заяви, зібрані на папері, методом випадкової вибірки. Центри рекомендують організаторам збирати більше ніж 50 000 заяв, тому що є велика вірогідність того, що частина підписів буде визнана недійсною. Якщо після перевірки кількість дійсних підписів буде меншою ніж 50 000, в організаторів буде можливість додати заяви, у разі якщо залишився час на збір підписів (Розділ 9 Закону).

Якщо Центром верифіковано потрібну кількість заяв — ініціатива переноситься на розгляд парламенту. В організаторів є 6 місяців, щоб презентувати ініціативу в Сеймі. Спікер парламенту має озвучити ініціативу в Сеймі, після чого депутати мають проголосувати за передачу ініціативи на розгляд профільного комітету, який сам вирішує, яким чином та в які терміни опрацьовувати законопроєкти. У організаторів ініціативи є право бути почутими на розгляді комітету, при цьому на комітетські засідання також можуть бути запрошені експерти або представники профільних міністерств.

З 2012 року було здійснено більше 1 000 спроб народної законодавчої ініціативи в Фінляндії, з яких лише 32 набрали потрібну кількість заяв на згоду та були передані до парламенту.

Уже 5 березня 2013 року найперша ініціатива, яка набрала необхідну кількість підписів, була передана до парламенту. Це була ініціатива щодо заборони хутряної індустрії в країні. Після проходження парламентських процедур ініціатива була відхилена 19 червня того ж року. Друга ініціатива щодо змін закону про авторські права та четверта ініціатива щодо реформування системи енергетичних сертифікатів були також відхилені. Третя народна ініціатива, яка мала розширити права одностатевих пар, а саме давала можливість їм всиновлювати дітей та визнання транссексуалів як гендеру, викликала затяжні дебати, які тривали декілька місяців. Вищевказана ініціатива набрала рекордну кількість заяв на підтримку — 166 851. Комітет розглядав законопроєкт протягом 3 місяців — з 13 березня по 25 червня 2014 року, після чого рекомендував парламенту відхилити ініціативу. Незважаючи на рекомендацію комітету, 28 листопада 2014 року парламент підтримав законопроєкт у першому читанні 105 голосами проти 92, а у другому читанні — 101 голосом проти 90. Закон вступив набув чинності через 3 роки — 1 березня 2017 року.  Наразі це єдина ініціатива, яку підтримав парламент Фінляндії.

Австрія

Конституційне право Австрії також дозволяє громадянам брати участь у законодавчому процесі. Зокрема, згідно зі ст. 41 Конституції Австрійської республіки, кожна пропозиція (народна ініціатива), що надійшла від 100 тисяч громадян чи від однієї шостої громадян трьох земель, що володіють правом голосу, має бути передана Центральною виборчою комісією на обговорення Національної ради. Пропозиція, висунута у порядку народної ініціативи, повинна бути представлена у формі законопроєкту. Правом голосу в такому разі володіють громадяни, які на день участі в народній законодавчій ініціативі наділені виборчим правом до Національної Ради і мають основним місцем проживанням територію громади Федерації.

Окрім Конституції, законодавча ініціатива в Австрії регулюється розділом Х Регламенту Національної ради Австрії «Особливі положення про порядок обговорення законопроєктів», Федеральним конституційним законом про народну ініціативу 1973 р.  та  Федеральним конституційним законом про народне голосування 1972 р.

Народна законодавча ініціатива не має жодним чином торкатись бюджетних питань, має бути представлена у формі готового законопроєкту та повинна складатись з питань, які входять до компетенції парламенту Федерації.

Сам процес подання ініціативи складається з двох етапів. На першому за підписами не менш як 10 000 виборців проєкт представляється компетентному комітету Національної ради для попереднього обговорення. Після винесення позитивних висновків, виборцями збирається мінімум 100 тисяч підписів, які через ЦВК разом із законопроєктом передаються Національній раді.

Згідно з 21 пунктом Регламенту Національної ради Австрії, народна законодавча ініціатива передана Центральною виборчою комісією до Національної ради, є самостійним предметом обговорення на відкритих засіданнях Національної ради. Однією з характерних особливостей законодавчого процесу в парламенті Австрії є надання переваги законопроєктам, висунутим у порядку народної законодавчої ініціативи, перед усіма іншими питаннями порядку денного Національної ради. Важливим також є те, що народні законодавчі ініціативи, які були представлені для обговорення в Національну раду і не пройшли всіх стадій законодавчого процесу, автоматично направляються на розгляд нового складу парламенту.

Сайт Федерального міністерства внутрішніх справ Австрії містить детальний опис процедури подання народної ініціативи для громадян в інтерактивному форматі.

Процедура збору та перевірки підписів також детально зазначена на сайті Федерального міністерства. Підписати народну ініціативу можна незалежно від основного місця проживання в будь-якому муніципалітеті чи через Інтернет.

Є два способи віддати підпис:

  • у формі підпису, особисто наданого перед будь-яким муніципалітетом на відповідній формі;
  • через інтернет з кваліфікованим електронним підписом («підпис мобільного телефону» або картками громадян).

Австрійське законодавство також передбачає, що для збору підписів щодо ініціативи можуть залучатися волонтери. У такому разі особа, що має бажання допомогти зі збором підписів, повинна мати право голосувати за Національну раду і не має попередньо віддати підпис за чи проти ініціативи (цим визначається неупередженість).

Лист про підтримку ініціативи та супровідне підтвердження автоматично створюються на місці Центральним реєстром виборців у вигляді паперових копій. Форма листа про підтримку повинна містити реєстраційний номер та коротку назву ініціативи, ім’я добровольця чи волонтерів та коди місцевості та деномінації муніципалітету, в якому особа, яка збирає підписи зареєстрована у виборчому списку та муніципалітету, де подано заяву про підтримку.

Тематика поданих ініціатив також доволі різниться. За даними Федерального міністерства внутрішніх справ, протягом 2018-2019 років були зареєстровані ініціативи щодо захисту тварин, навколишнього середовища, необхідності скасування плати за автобани, відновлення нейтралітету Австрії.

Італія

Народна законодавча ініціатива в Італії була закріплена в Конституції 1947 року. Згідно зі ст. 71 народ реалізує своє право законодавчої ініціативи шляхом внесення від імені не менш ніж 50 000 виборців пропозиції, яка складена у формі постатейного законопроєкту.

Народна законодавча ініціатива Італії у парламенті регулюється декількома статтями комплексного Закону Італії від 25 травня 1970 р. № 352 «Про передбачений Конституцією референдум та народну законодавчу ініціативу», оскільки методи збору підписів на підтримку ініціативи є дуже схожими на ті, що передбачені для проведення референдуму, тому і підлягають правовому регулюванню згідно із цим законом.

Вимоги щодо збору підписів прописані в статтях 7,8,48,49 цього Закону.

Для збору підписів щодо народної ініціативи визначаються так звані “промоутери ініціатив” (мінімум 10), що повинні надати документи, що підтверджують їх реєстрацію у виборчих списках муніципалітету Республіки або в списку громадян Італії, які проживають за кордоном, про яких йдеться в законі про здійснення права голосу громадян Італії.

Щоб зібрати підписи використовуються бланки на штампованому папері, кожен з яких повинен містити інформацію про народну ініціативу. Після опублікування в Офіційному віснику оголошення про запуск ініціативи, аркуші повинні бути представлені промоутерами чи будь-яким виборцем муніципальним секретаріатам або судовим бюро. Посадова особа, що відповідає за вищезазначені офіси, проставляє на аркушах штамп офісу, дату та підпис та повертає їх до волонтерів протягом двох днів після подання.

Поряд з підписами на бланках повинні бути вказані повне ім’я, прізвище, місце та дата народження підписника, а також муніципалітет, у списках якого він зареєстрований, або для громадян Італії, які проживають за кордоном, їх реєстрація у виборчому реєстрі громадян Італії, які проживають за кордоном.

Самі підписи повинні бути завірені нотаріусом або мировим суддею, або канцелярією магістратського суду чи апеляційного суду, в окрузі якого муніципалітет, де зареєстрований підписант. Для виборців, які проживають за кордоном, автентифікацію проводить компетентний італійський консул. При аутентифікації має бути вказана дата, в яку вона відбувається. Державна посадова особа, яка засвідчує підписи, визнає прояв волі осіб, що не мали змогу підписати петицію самостійно. За послуги нотаріуса, реєстратора, мирового судді та муніципального секретаря передбачено плату,яка окремо регулюється місцевим законодавством.

Пропозиція, із підписами принаймні 50 000 виборців, щодо законопроєктів відповідно до другого пункту статті 71 Конституції, повинна бути подана президенту однієї з двох палат із підписами виборців, що підтримують ініціативу. Ця Палата повинна перевірити та обчислити підписи заявників, щоб встановити відповідність запиту. Після верефікації підписів проєкт виноситься на голосування.

Парламент Італійської Республіки не має жодних зобов’язань щодо обов’язкового розгляду та прийняття рішень, ініційованих народом. Так, наприклад, з 1979 по 2014 р. в італійському парламенті було представлено 260 народних законодавчих ініціатив, 137 (53%) із них ніколи не обговорювались у комісіях парламенту і, лише три проєкти закону стали чинними у 1983, 1992 і 2000 рр.

На регіональному рівні Італії народна законодавча ініціатива є основним інструментом прямої демократії. Так, по-перше, законодавство про народну законодавчу ініціативу на регіональному рівні Італії гарантує безкоштовну технічну допомогу прихильникам ініціативи, що дозволяє будь-якому громадянинові, маючи намір представити ініціативу до представницького органу, отримати юридичну та технічну допомогу у відповідному регіональному офісі щодо проєктування тексту законопроєкту. По-друге, ініціативна група громадян не несе ніяких витрат щодо збору підписів на підтримку ініціативи у разі прийняття його парламентом. По-третє, регіональне законодавство допускає безперешкодну участь громадян у парламентському обговоренні народної законодавчої ініціативи шляхом представлення обґрунтованої доповіді про важливість прийняття народної законодавчої ініціативи ( http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/5681/Diss.pdf?sequence=2&isAllowed=y).

Латвія

Дещо відмінною є народна законодавча ініціатива в Латвії. Стаття 64 Конституції закріплює, що право законотворення належить Сеймові, а також, в порядку та у межах, передбачених цією Конституцією, народу. Стаття 65 вказує, що законопроєкти можуть вносити в Сейм: президент держави, кабінет міністрів, комісії Сейму, групи депутатів числом не менше п’яти осіб, а також, у випадках і в порядку, передбачених цією Конституцією, одна десята частина виборців.

Процедура законодавчої ініціативи прописана в окремому законі “Про референдум, ініціювання законів та Європейську громадянську ініціативу”. Згідно зі ст. 22 закону, не менш як одна десята частини виборців має право, вказавши своє ім’я, прізвище, персональний код і дату підпису, подати до Центральної виборчої комісії повністю розроблений законопроєкт або проєкт поправок до Сатверсме (Конституції). Законопроєкт або проєкт поправок до Сатверсме можна підписати протягом 12 місяців з дня, коли законопроєкт або проєкт поправок зареєстрований у Центральній виборчій комісії.

Кожен підпис виборця протягом цих 12 місяців повинен бути завіреним у присяжного нотаріуса, за місцем проживання в органі місцевого самоврядування, сирітському суді (суд опіки), який виконує нотаріальні дії, або у керівника волості або міського управління. Завірені підписи збираються на затвердженому Центральною виборчою комісією зразку бланка.

Плату за засвідчення підпису в зв’язку зі збором підписів про законопроєкт або проєкт поправок до Сатверсме в сирітському суді або інституції самоврядування визначають, враховуючи прямі адміністративні витрати на завірення підпису, але не більше половини суми, яка визначена в законі для завірення справжності підпису в сирітському суді.

Якщо забезпечується ідентифікація тих, хто підписався і захист даних фізичних осіб, підписи можна збирати також електронно, використовуючи Єдиний портал державних і самоврядних послуг (www.latvija.lv) або іншу онлайн-систему, яку для цієї мети обирає ініціативна група, тобто система збору електронних підписів ідентична фінській.

Для збору підписів про законопроєкт або проєкт поправок до Сатверсме створюють ініціативну групу.

Ініціативною групою може бути:

1) політична партія або об’єднання політичних партій;

2) об’єднання, створене не менше як 10 виборцями, яке зареєстровано в порядку, визначеному в Законі про об’єднання і організації.

Ініціативна група подає до Центральної виборчої комісії заяву і законопроєкт або проєкт поправок до Сатверсме, за який планується збір підписів виборців.

Центральна виборча комісія протягом 45 днів приймає одне з таких рішень:

1) зареєструвати законопроєкт або проєкт поправок до Конституції;

2) визначити термін усунення недоліків в заяві і в законопроєкті або проєкті поправок до Сатверсме;

3) відмовити в реєстрації законопроєкту або проєкту поправок до Сатверсме.

ЦВК відмовляє в в реєстрації лише з двох причин:

  • Невідповідність вимогам щодо ініціативної групи;
  • Законопроєкт чи проєкт поправок до Конституції не є до кінця розробленим.

Центральна виборча комісія, вирішуючи питання про законопроєкт або проєкт поправок, наданий ініціативною групою, може запросити для вирішення даного питання необхідні відомості, пояснення і висновки від державних і неурядових інституцій, а також запросити експертів.

Ініціативна група може оскаржити рішення Центральної виборчої комісії про відмову в реєстрації ініціативи.

Отримавши поданий виборцями законопроєкт або проєкт поправок до Сатверсме і долучені до нього підписи, Центральна виборча комісія рахує підписи, перевіряє, чи є особи, що підписались, виборцями. Якщо законопроєкт або проєкт поправок до Сатверсме підписала не менше однієї десятої частини від кількості латвійських громадян, що мають право голосу, Центральна виборча комісія не пізніше, ніж протягом трьох днів повідомляє про це президенту держави і відправляє йому поданий законопроєкт або проєкт поправок до Конституції.

Президент держави подає даний законопроєкт або проєкт поправок до Конституції в Сейм. Сейм повинен розглянути даний законопроєкт або проєкт поправок на тій сесії, під час якої подано ініціативу. Якщо законопроєкт або проєкт поправок поданий в момент перерви між сесіями або під час позачергової сесії, він розглядається на наступній черговій сесії або на спеціально скликаній позачерговій сесії.

Якщо Сейм не може прийняти законопроєкт або проєкт поправок до Конституції без поправок, то народна ініціатива виноситься на національний референдум.

В 1995 році відбулась перша спроба народної законодавчої ініціативи, 31 липня Альянс за вітчизну та свободу ініціював збір підписів на підтримку “Закону про громадянство”, але вдалось зібрати лише 116 153 підписів виборців при необхідних 131 145.

Наступна спроба відбулась 30 березня 2000 року. Латвійський профсоюз “Енергія” ініціював збір підписів за зміни до “Закону про енергетику”. Згідно з текстом законопроєкту пропонувалось, щоб Акціонерне товариство “Latvenergo” знаходилось виключно у державній власності та не могло передаватись як забезпечення по кредитах. Потрібно було зібрати 134 195 підписів виборців, в результаті ж ініціативу підтримали 300 749 виборців. Після передачі законопроєкту до парламенту — його було підтримано без змін.

Остання народна ініціатива, де був закритий збір підписів була подана 31 серпня 2018 року, збір підписів закінчився 18 вересня 2019 року. Ініціативою планувалось прийняття закону, який відмінив би Закон “Про референдум, ініціювання законів та Європейську громадянську ініціативу”. Згідно із текстом законопроєкту, в ньому планувалась лише одна стаття: “Скасувати закон від 8 листопада 2012 “Про референдум, ініціювання законів та Європейську громадянську ініціативу”.

Ініціатором була Асоціація “Відкрите партнерство в Латвії”, потрібно було зібрати 155 224 підписи виборців, проте за рік ініціативу підтримали лише 2586 виборців.

Цікавим є той факт, що остання ініціатива, яка була подана до ЦВК, є ідентичною вищевказаній ініціативі, з єдиною різницею — тепер потрібно зібрати мінімум 154 868 підписів виборців. Ініціатива була подана 29 серпня 2019 року, а збір підписів почався 20 вересня 2019 року.

Польща

Чинне правове поле народної законодавчої ініціативи у Польщі було сформовано під кінець 90-х рр. і регулюється ч. 2 ст. 118 Конституції Республіки Польща і Законом від 24 червня 1999 р. «Про порядок здійснення законодавчої ініціативи громадян». Народна законодавча ініціатива Польщі демонструє схожість до австрійського взірця – впровадження двоетапного ініціативного процесу. Так, з метою створення ініціативного комітету громадянам необхідно отримати 2000 підписів виборців на підтримку народної законодавчої ініціативи, що є частиною необхідної кількості 100 000 підписів виборців, після чого ініціативний комітет набуває статусу юридичної особи.

Правом на внесення готового законопроєкту до польського парламенту володіє ініціативний комітет у кількості 15 членів, який отримав не менше ніж 100 000 підписів громадян на підтримку народної законодавчої ініціативи, зібраних протягом трьох місяців. Це приблизно 0,3% від загальної кількості зареєстрованих виборців. Законом про порядок здійснення законодавчої ініціативи громадян у Польщі встановлюється не занадто високі вимоги щодо отримання необхідної кількості підписів, але строк для збору цієї кількості підписів – 3 місяці, вважається, слід збільшити до півроку, як це зроблено в інших європейських країнах, наприклад, в Італії.

На відміну від законодавства низки європейських країн, до Парламенту Польщі разом із народним законопроєктом подається пояснювальна записка, яка має містити: обґрунтування необхідності прийняття такого законопроєкту, інформацію про соціальні, економічні, фінансові та правові наслідки ініціативи, відомості про джерела фінансування законопроєкту, вказівку на відмінності між чинним та пропонованим правовим механізмом, декларацію про відповідність народного законопроєкту праву Європейського Союзу та пропозиції щодо основних дій щодо втілення законопроєкту.

Окрім цього, на організаторів народної законодавчої ініціативи покладається обов’язок документувати свої витрати і подавати фінансові звіти про свою діяльність Міністру фінансів протягом трьох місяців з моменту подачі законопроєкту маршалу Сейму. У разі порушення цих вимог, ініціативний комітет має бути розпущений (ст. 15, 17 Закону про порядок здійснення законодавчої ініціативи громадян Польщі). Відповідно до ст. 13 Закону перше читання народного законопроєкту має бути проведено у межах тримісячного строку з дня фактичного подання законопроєкту маршалу Сейму Польщі. У результаті цього, організатори народної законодавчої ініціативи можуть бути впевнені, що парламентський розгляд народного законопроєкту не буде затягуватися на невизначений період, проте народний законопроєкт не розглядається як «терміновий законопроєкт» у польському парламенті.

Неабиякого результату народна законодавча ініціатива досягла на практиці у Польщі. Так, з 1999 р. було ініційовано майже 105 народних законодавчих ініціатив, із них – 81 ініціатива досягла стадії збору підписів, 38 ініціатив отримали 100 000 підписів і всього 8 народних законодавчих ініціатив стали законами, які зазнали певних змін представницьким органом Польщі.

Предмет народних законодавчих ініціатив Польщі стосується, головним чином, поліпшення програми підготовки вчителів країни, підвищення державних пенсій, основ національної освіти, заборони пропаганди насильства у засобах масової інформації, зміцнення законів про охорону навколишнього середовища та запобігання або зменшення обсягів утворення відходів.

 Філіппіни

Інструмент народної ініціативи також з  1987 року присутній і у законодавстві Філіппін. Згідно з розділом 2, ст. 17 Конституції, право на законодавчі зміни Конституції є у громадян країни. Для того, щоб ініціювати процес, потрібно зібрати підписи не менш як 12% виборців таким чином, щоби кожен законодавчий округ був представлений як мінімум 3% виборців.

Подібна процедура прописана і щодо звичайної законодавчої ініціативи. В п. 5 розділу 1 Закону 6735 “Про ініціативу та референдум” вказано, що для законодавчої ініціативи потрібно зібрати як мінімум 10% підписів виборців таким чином, щоби кожен законодавчий округ був представлений як мінімум 3% виборців.

У поданні обов’язково мають бути текст пропонованого закону, причини його прийняття, підписи та короткий виклад основного тексту.

Угорщина

На відміну від вищезазначених країн, угорські законодавці вирішили виключити з нової Конституції Угорщини, яка набула чинності 1 січня 2012 р., право народної законодавчої ініціативи. Так, наприклад, ст. 28/D Конституції Угорщини 1949 р. та розділ IV Закону «Про референдум і народну ініціативу» 1989 р. передбачали, що для представлення народної законодавчої ініціативи президентові Національної виборчої комісії потрібно було зібрати протягом двох місяців щонайменше 50 000 підписів громадян, що володіють виборчим правом. За новою конституцією угорці також обмежені у праві звертатися до Конституційного суду. Народні опитування майже виключаються, а референдуми щодо поправок до конституції і виборчого закону взагалі виключаються. Сама ж Конституція 2011 року викликала масштабну критику серед опозиції та міжнародної спільноти. Так, вона отримала різку критику з боку Євросоюзу і США. Зокрема, колишній американський посол в Угорщині висловився про існування реальної загрози того, що Угорщина може піддатися ізоляції на міжнародному рівні, і, врешті-решт, її можуть виключити з Євросоюзу. Європейська Комісія навіть розповсюдила заяву про те, що її представники «будуть прагнути використовувати свої повноваження для того, щоб проаналізувати сумісність Угорської конституції і законів Євросоюзу, а також, якщо це буде необхідно, почати процедури, передбачені Статтею 258 Договору Євросоюзу», тобто фактично мова йде про можливість виключення Угорщини з ЄС.

Порівняльна таблиця процедур

**Країна** **Законодавство, яким регулюється** **Мінімальна кількість виборців для ініціювання** **Терміни для ініціювання** **Вимоги до документації**
Швейцарія Конституція 100 000 18 місяців Текст обов’язково державною мовою, всі підписи проходять детальну перевірку
США В Конституціях штатів Залежно від штату. Від 6% до 10% виборців Залежно від штату. В середньому 12-24 місяців. Залежно від штату
Фінляндія Конституція та профільний закон 50 000 6 місяців Ініціатива має бути у вигляді законопроєкту або законодавчої пропозиції зі вказанням причин ініціативи; Ініціатива повинна мати назву, яка б описувала зміст; Ініціатива має бути датованою; В ініціативу не мають входити різні питання; Ініціатива має бути написана фінською або шведською, або обома мовами.
Австрія Конституція та профільний закон 100 000 чи ⅙ громадян трьох земель   Має бути у вигляді готового законопроєкту
Італія Конституція та профільний закон 50 000   Має бути у вигляді готового постатейного законопроєкту
Латвія Конституція та профільний закон 1/10 виборців   Має бути у вигляді готового законопроєкту
Польща Конституція та профільний закон 100 000 3 місяці Разом із народним законопроєктом подається пояснювальна записка, яка має містити: обґрунтування необхідності прийняття такого законопроєкту, інформацію про соціальні, економічні, фінансові та правові наслідки ініціативи, відомості про джерела фінансування законопроєкту, вказівку на відмінності між діючим та пропонованим правовим механізмом, декларацію про відповідність народного законопроєкту праву Європейського Союзу та пропозиції щодо основних дій щодо втілення законопроєкту.
Філіппіни Конституція та профільний закон як мінімум 10% підписів виборців таким чином, щоби кожен законодавчий округ був представлений як мінімум 3% виборців   Має бути у вигляді готового законопроєкту з вказанням причин прийняття та коротким описом
 

Проекти ДЦСД

Барометр імплементації реформ у Дніпропетровській області
Детальніше...
 
Сприяння підзвітності та прозорості влади через поінформованість громадськості Дніпропетровського регіону
Детальніше...
 
Віртуальна лабораторія інститутів громадянського суспільства Дніпропетровського регіону з розробки ефективної політики
Детальніше...
 
Розвиток аналітичного та комунікаційного потенціалу інститутів громадянського суспільства Дніпропетровського регіону у мережі Інтернет
Детальніше...
 
Розвиток аналітичного та комунікаційного потенціалу інститутів громадянського суспільства Дніпропетровського регіону
Детальніше...
 
Сприяння формуванню ефективної комунікації інститутів громадянського суспільства, органів влади та ЗМІ Дніпропетровського регіону
Детальніше...
 
Сприяння підвищенню рівня інформованості громадськості Дніпропетровського регіону про діяльність місцевих осередків політичних партій
Детальніше...
 
Сприяння організації вільного доступу журналістів Дніпропетровщини до джерел офіційної інформації
Детальніше...
 
Сприяння організації громадського контролю над діями місцевих органів влади в сфері ЗМІ
Детальніше...
 
Розробка механізмів міської політики в сфері обслуговування житлового фонду
Детальніше...